Інформація для ознайомлення

Дитяча злочинність. Причини, шляхи подолання

Оприлюднено у Інформація для ознайомлення

Тільки помисліть – дитинство і злочинність. Здається, що ніколи, ні за яких обставин не можуть перетинатися ці світи. Але правда життя іноді така гірка…    

Проблеми з дотриманням прав дітей та їхньою реалізацією виникають саме тому, що громадяни мають невисокий рівень громадянської культури і правової свідомості. Формування свідомості підлітка здійснюється поступово. При проведенні комплексного дослідження злочинності неповнолітніх особлива увага приділяється вивченню впливу сім’ї на поведінку дитини.                      

Сім’я займає центральне місце у формуванні особи неповнолітнього. Вона надає дитині уявлення про життєві цінності, прагнення, поведінку в суспільстві, родині та колективі. З дитячої психології знаємо, що найголовнішими авторитетними джерелами поводження для дитини є батьки, і від їхнього спілкування, світосприймання, рівня моральності і законослухняності залежить поведінка і світосприйняття дитини. Тому основний вплив на правове виховання дитини робить сім’я. Надалі, в підлітковому віці, значний вплив на неповнолітнього справляє близьке оточення, важливим стає вплив однолітків.

У зв'язку з появою в дітей підліткового віку нових психологічних особливостей інколи їхні стосунки з дорослими супроводжуються конфліктами, негативними формами поведінки, зокрема проявами грубості, впертості. Це пов'язане, як правило, з прагненням до самостійності, яке дорослі не сприймають і не підтримують. Підлітки хочуть, щоб з їхніми думками, бажаннями та настроями рахувалися, не терплять недовіри, байдужості, насмішок, нотацій, особливо в присутності друзів. Однак прояви негативних форм поведінки і конфліктність підлітків не є неминучими.

Компетентні, досвідчені батьки і вчителі знають, що передбачити та попередити конфлікт легше, ніж подолати його наслідки, і, відповідно, вибудовують свою взаємодію з підлітками, залежно від особливостей підліткового віку: вони дбайливо і з розумінням ставляться до внутрішнього світу, переживань, захоплень дитини, труднощів і особистісних проблем, поєднують високий рівень вимог з високою повагою до особистості. Це робить дорослих значущими і потрібними підлітку. А бути значущим і потрібним — означає розділити його тривоги і сумніви, стати другом, у якого можна шукати підтримки, відповіді на свої запитання, що можливо лише за взаємної відвертості і довіри, розуміння і співчуття.
   Дорослий, який за будь-яких обставин готовий бути поряд із підлітком, сприйняти його таким, яким він є, вчасно приходити йому на допомогу, турбуватися про гармонійний розвиток його особистості, виховання моральних якостей, спільно з ним аналізувати вчинки і стосунки людей, критично ставитися до себе і своїх дій, виконує неоціненну роль у процесі адаптації підлітка до нової соціальної ролі, в його самопізнанні і пізнанні світу, в соціальному й особистісному самоутвердженні та самовираженні.

Процес виховання слід розуміти як передачу суспільно-історичного досвіду новим поколінням з метою підготовки їх до суспільного життя та продуктивної праці. Під впливом середовища та спеціально організованих умов виникає розвиток духовних та фізичних сил, формування світогляду та придбання знань, вмінь та навичок.

     Вивчення особистості дитини, яка вчинила злочин, свідчить, що нерідко в сім’ї створюються несприятливі умови для виховання дітей. Недоліки сімейного виховання породжують відхилення у моральному розвитку підлітків, що у свою чергу, призводить до вчинення правопорушень та злочинних проявів з тяжкими наслідками. Вплив сім’ї на виховання дітей не можна замінити іншими заходами виховання. Тому дошкільні установи, школи та інші організації, які так чи інакше виконують функції по вихованню дітей, повинні тільки доповнювати сімейне виховання. Організований педагогічний процес займає центральне місце у справі виховання. Він представляє собою планомірний цілеспрямований вплив вихователів на вихованців. Відсутність виховання дітей в сім’ї, дитсадку та школі призводить до бродяжництва і бездоглядності, соціальної занедбаності, які, в свою чергу, є умовами, що сприяють скоєнню неповнолітніми злочинів та інших правопорушень.

Бездоглядність дітей – загальна умова, що штовхає дитину на хибний шлях. Як правило, вона властива сім’ям, що ведуть асоціальний, аморальний спосіб життя.

Бездоглядними слід вважати неповнолітніх, які не забезпечені належним наглядом за їх поведінкою і способом життя з боку батьків та осіб, що їх заміняють, у зв’язку з неблагополуччям сім’ї, аморальною поведінкою батьків, невиконанням ними зобов’язань щодо виховання дитини та іншими причинами, якщо відсутність нагляду з боку батьків не поповнюється заходами державної, громадської, суспільної допомоги. Участь навчальних закладів є не менш важливою у правовому вихованні дітей. В школі діти проводять значну кількість часу, що не може не вплинути на їх світосприйняття і поведінку зокрема. Педагоги, психологи, повинні виховувати підлітків через особистий приклад, і не тільки володіти правовими знаннями, а й дотримуватися і виконувати їх у всіх сферах життєдіяльності.          

При проведенні комплексного дослідження злочинності неповнолітніх, окрім негативного впливу сім’ї та недоліків у шкільному вихованні, вчені виділили ряд інших чинників, які обумовлюють протиправну поведінку неповнолітніх, серед яких такі:

-      незайнятість суспільною працею;

-      негативний вплив мікросередовища;

-      вади у діяльності правоохоронних органів щодо профілактики злочинів неповнолітніх;

-      недостатня увага, а то й безпосередня зневага з боку держави і громадськості до проблем неповнолітніх взагалі й злочинності серед останніх зокрема;

-      підбурювання з боку дорослих до вчинення злочинів;

-      негативний вплив засобів масової інформації, пропаганда насильництва, збоченого сексу, наркотизації і алкоголізації, легкого життя, злочинної діяльності, проституції;

-      бездоглядність і відсутність належного контролю з боку відповідних служб і органів та родини за поведінкою, зв’язками і характером того, як підліток проводить час;

-      бездоглядність майбутніх неповнолітніх потерпілих, яка сприяє створенню ситуацій і приводів для злочинів проти них;

-      недоліки у системі працевлаштування неповнолітніх; в організації їх дозвілля; у діяльності органів, які зобов’язані провадити безпосередню роботу з профілактики злочинності неповнолітніх і, насамперед, на рівні індивідуальної профілактики злочинів.

Попередження злочинності, профілактика вчинення злочинів, правопорушень – це кримінологічна категорія, яка означає історичну систему об’єктивних та суб’єктивних передумов локалізації і скорочення злочинності, а також комплекс державних і суспільних заходів, спрямованих на викорінення цього соціального явища, причин та умов, що його породжують. Використовуючи традиційний підхід, особливу увагу слід звернути на профілактику злочинності неповнолітніх, яка включає заходи, спрямовані на виявлення, усунення, послаблення та нейтралізацію криміногенних факторів, а також корекцію поведінки людей, спроможних вчинити злочин. Враховуючи різноманітність причин та умов, які призводять до злочинів, можна зробити висновок, що ефективність профілактичних заходів багато в чому залежить від спільних зусиль медиків, юристів, педагогів, психологів, працівників правоохоронних органів, служб в справах дітей, органів та установ виконання покарань та інших причетних до цього структур, що є суб’єктами профілактичної діяльності.

Варто розглянути сутність правопорушень, для розуміння сфер впливу профілактичних заходів.

Адміністративним правопорушенням визнається протиправна винна дія чи бездіяльність, яка посягає на державний або громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законодавством передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягли на момент вчинення адміністративного порушення 16-річного віку.

До осіб віком 16-18 років, які вчинили адміністративне правопорушення застосовуються заходи впливу:

1)  зобов’язання публічно попросити вибачення у потерпілого;

2)  попередження;

3)  догана або сувора догана;

4)  передача неповнолітнього під нагляд батькам чи педагогічного, трудового колективу за їх згодою, а також окремим громадянам на їх прохання.

У разі вчинення особами віком 16-18 років правопорушень, передбачених наступними статтями Кодексу України про адміністративні правопорушення (у тексті – КУпАП), вони підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах:

-      44 (незаконне вироблення, придбання, зберігання, перевезення наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збути в невеликих розмірах);

-      51 (дрібне розкрадання державного або колективного майна);

-      121-127 (порушення водіями правил експлуатації транспортних засобів);

-      ч. 1, 2 статті 130 (керування транспортними засобами в стані сп’яніння);

-      173 (дрібне хуліганство);

-      185 (злісна непокора розпорядженню або вимозі працівника міліції чи їх образа);

-      190-195 (порушення громадянами порядку придбання, зберігання, передача іншим особам або продаж вогнепальної, холодної або пневматичної зброї);

     З урахуванням характеру вчиненого правопорушення та особи правопорушника до зазначених осіб (за винятком ст. 185 КУпАП) можуть бути застосовані заходи впливу, передбачені ст. 24-1 КУпАП:

  1. попередження;
  2. штраф;
  3. оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення правопорушення;
  4. конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення правопорушення;
  5. позбавлення спеціального права (до 3 років);
  6. виправні роботи (до 2-х місяців, 20 % від зарплати);
  7. адміністративний арешт (до 15 діб).

        Чинне законодавство передбачає, що кримінальній відповідальності та покаранню підлягають особи, яким до скоєння злочину виповнилось 16 років (ст. 22 КК України). Лише за деякі злочини, спеціально вказані в законі, кримінальна відповідальність може настати з 14 років. Згідно ч. 2 ст. 22 КК України особи, що вчинили злочини у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років, підлягають кримінальній відповідальності лише за:

-      умисне вбивство (статті 115-117 КК України);

-      посягання на життя державного чи громадського діяча, працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, судді, народного засідателя чи присяжного у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя, захисника чи представника особи у зв’язку з діяльністю, пов’язаною з наданням правової допомоги представника іноземної держави (статті 112, 348, 379, 400, 443 КК України);

-      умисне тяжке тілесне ушкодження (стаття 121, частина третя статей 345, 346, 350, 377, 398 КК України);

-      умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (стаття 122, частина друга статей 345, 346, 350, 377, 398 КК України);

-      диверсію (стаття 113 КК України);

-      бандитизм (стаття 257 КК України);

-      терористичний акт (стаття 258 КК України);

-      захоплення заручників (статті 147 і 349 КК України);

-      зґвалтування (стаття 152 КК України);

-      насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (стаття 153);

-      крадіжку (стаття 185, частина перша статей 262, 308 КК України);

-      грабіж (статті 186, 262, 308 КК України);

-      розбій (стаття 187, частина третя статей 262, 308 КК України);

-      вимагання (статті 189, 262, 308 КК України);

-      умисне знищення або пошкодження майна (частина друга статей 194, 347, 352, 378, частини друга та третя статті 399 КК України);

-      пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів (стаття 277 КК України);

-      угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна (стаття 278 КК України);

-      незаконне заволодіння транспортним засобом (частини друга, третя статті 278 КК України);

-      хуліганство (стаття 296 КК України).

      Разом з тим, вже з 16, а не з 14 років, настає кримінальна відповідальність за вбивство з необережності і умисне легке тілесне ушкодження. Кримінальний кодекс України, враховуючи біологічні, соціальні та психологічні особливості неповнолітніх, по-новому визначає їх кримінальну відповідальність та покарання.

      Це означає, що вперше у вітчизняному КК у спеціальному розділі (розділ XV Загальної частини) сконцентровані питання щодо: видів покарань, які можуть бути застосовані до неповнолітніх злочинців; призначення їм покарання; звільнення неповнолітніх, які скоїли злочини, від кримінальної відповідальності та покарання; погашення та зняття судимості.

        По-перше, чинний КК України виділяє окрему систему покарань, які можуть бути застосовані до неповнолітніх, визнаних винними у скоєнні злочину. Відповідно до ст. 98 КК України до неповнолітніх можуть бути застосовані лише п’ять видів основних покарань (штраф, громадські роботи, виправні роботи, арешт, позбавлення волі на певний строк), а також два види додаткових (штраф та позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певного діяльністю). Не може бути призначене покарання у виді обмеження волі та довічного позбавлення волі. На відміну від дорослих, у дітей не можна конфісковувати майно.

       По-друге, КК України передбачив особливі розміри покарань неповнолітніх. Так, максимальний розмір штрафу для такої особи може становити п’ятсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (для дорослих – тисяча, а в деяких випадках – і більше). Якщо громадські роботи дорослим можуть бути призначені на строк від шістдесяти до двохсот сорока годин, то неповнолітнім – від тридцяти до ста двадцяти годин. Покарання у вигляді виправних робіт може бути призначено неповнолітньому на строк від двох місяців до одного року, тоді як дорослому – від шести місяців до двох років. Також зменшено розмір відрахувань із суми заробітку засудженого-неповнолітнього: він становить 5-10 відсотків (для дорослих 10-20 відсотків). Коротший для неповнолітніх і строк арешту, а позбавлення волі їм може бути призначено на строк не більш як 10 років (і лише за умисне позбавлення життя людини – до 15 років).

        Ще вужче коло покарань, що можуть бути застосовані до неповнолітніх, які не досягли 16-річного віку. Переважна більшість санкцій єдиним покаранням за вчинення такими особами злочинів передбачає позбавлення волі на певний строк. Лише в ч. 1 ст. 185 КК України (крадіжка, що карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років), ч. 1 ст. 186 КК України (грабіж, що карається штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до чотирьох років), ч. 1 ст. 277 КК України (пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів, що карається штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років) альтернативою позбавленню волі є штраф.

       По-третє, КК України (ст. 97) передбачає можливість звільнення неповнолітнього, який уперше скоїв злочин невеликої тяжкості, від кримінальної відповідальності. Але за умови, що виправлення цього неповнолітнього можливе без застосування покарання. Дійшовши такого висновку, суд застосовує до підсудного неповнолітнього примусові заходи виховного характеру.

      По-четверте, виходячи з принципів гуманізму, КК України встановлює для неповнолітніх особливу підставу для звільнення від покарання. Йдеться про ситуацію, коли неповнолітній, який скоїв злочин невеликої або середньої тяжкості, щиро покаявся і в подальшому поводився бездоганно з правової точки зору. У цьому разі суд, дійшовши на момент встановлення вироку висновку про недоцільність застосування покарання до такого неповнолітнього, може звільнити його від покарання і застосувати до нього примусові заходи виховного характеру (застереження; обмеження дозвілля; передання неповнолітнього під нагляд батьків, педагогічного чи трудового колективу, інших осіб; покладення на нього обов’язку відшкодувати заподіяну шкоду; направити неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи).

Виправлення людини, що скоїла злочин, вплив на неї є важливою місією в суспільстві, адже від цього залежить наше майбутнє – якою країною бути. Будь-яке покарання має певну та конкретну мету. Пенітенціарна педагогіка у визначенні мети діяльності установ виконання покарань виходить з того, що кримінальне покарання не тільки карає за скоєний злочин, а і регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.

        

Закликаємо Вас бути добропорядними людьми, надавати добрий приклад наступним поколінням, та не руйнувати свого життя, сприяти своїми зусиллями зменшенню насилля, злочинності та інших негативних явищ у нашому суспільстві – будувати гідне майбутнє своїх дітей.