НАШ || КРАЙ

Історія району

Оприлюднено у НАШ КРАЙ

Ізюмський район

Ізюмський район розташований в південно-східній частині Харківської області. Протяжність району з півдня на північ досягає 63 км, із заходу на схід - 39 км.

Район межує на заході з Балаклійським, на півночі з Шевченківським, на сході з Борівським, на південному заході з Барвінківським районами Харківської області, а на південному сході з двома районами Донецької області Краснолиманським та Слов’янським.

Адміністративно район поділяється на 17 сільських рад, які об’єднують 60 сіл. Площа 1553,44 квадратних кілометрів (4,9% від площі території Харківської області, 3-тє місце серед районів області).

Населення району складає 18,1 тис. чоловік, з них: працездатного 10,8 тис. чоловік, пенсіонерів 5,7 тис. чоловік, або 31%. Чоловіки та жінки складають відповідно 48% та 52% від загальної кількості населення. Щільність населення по району 12 чол. на кв. км.

В економічному відношенні Ізюмський район є сільськогосподарським з широким розвитком зернових культур та тваринництва.

Адміністративним центром району є місто обласного підпорядкування Ізюм.

Територія Ізюмщини була заселена з давніх-давен. На території краю мешкали різні кочові народи. Перші слов'янські поселення з'явилися в VI столітті нашої ери.

В 1111 році на річці Сальниці, в межах сучасного Ізюма, стародавні русичі на чолі з князем Володимиром Мономахом вщерть розбили половецьке військо. З цією річкою пов'язані і події 1185 року, коли тут табором стояла бойова дружина Новгород-Сіверського князя Ігоря.

В другій чверті ХІІІ століття після татаро-монгольської навали територія краю обезлюдніла і на тривалий час здобула назву "Дикого поля".

В ХVІ столітті землі Ізюмщини увійшли до складу Московської держави. Було організовано сторожову службу проти набігів кримських татар. Ізюмська сторожа вважалась найважливішою, оскільки стояла на Ізюмському шляху біля двох бродів Ізюмського та Кам'яного. У 1599 році на місці теперішнього села Червоний Оскіл за наказом царя Бориса Годунова було побудоване перше місто Слобідської України - Цареборисів. Поступово територія краю заселилась українськими козаками та селянами вихідцями з Правобережної України. В 70-х роках ХVІІ століття невелика група українських переселенців під керівництвом балаклійського полковника Якова Чернігівця спорудила дерев'яний острожок. У документі 1680 року це поселення мало назву Ізюмського містечка.

В ході будівництва Ізюмської оборонної лінії місто було перенесене на правий високий берег Дінця. У 1685 році Ізюм став полковим містом, якому були підпорядковані 13 навколишніх населених пунктів: Остропілля, Двурічне, Новий Перекоп, Сеньково, Купецьке, Бишкин, Андріївка, Балаклія, Савинці, Цареборисів, Кам'янка, Лиман. Дещо пізніше були приєднані Печеніги, Мохнач, Зміїв, Співаківка, Куп'янка і Тор (Слов'янськ). З цього часу умовно можна розпочати літопис Ізюмського району.

Полковий устрій зумовив особливості адміністративного управління Ізюмщини. В Ізюмі була створена полкова канцелярія для військово-громадського управління краєм, та насправді вся влада була зосереджена в руках однієї людини полковника Ізюмського слобідського козацького полку.

Після реформи 1765 року, проведеної Катериною ІІ, територія полку була перетворена в Ізюмську провінцію, що входила до складу Слобідсько-Української губернії. У свою чергу провінція поділялась на п'ять комісарств. У 1780 році було утворене Харківське намісництво, разом з яким і Ізюмський повіт.

У 1796 році замість Харківського намісництва була створена Слобідсько-Українська губернія (з 1835 року Харківська), до складу якої увійшов і Ізюмський повіт. У 1923 році Ізюмський повіт, згідно з новим адміністративно-територіальним поділом, був реорганізований в округ, до складу якого ввійшли Ізюмський, Петрівський, Барвінківський і Савинський райони. Ізюмський район, що включав Ізюмську та Червонооскільську волості колишнього Ізюмського повіту, був утворений Постановою Президії Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету №315 від 7 березня 1923 року. В липні 1930 року округи були ліквідовані і встановлений районний адміністративний поділ. Замість Ізюмського округу було утворено кілька районів. Ізюмський район спочатку безпосередньо підпорядковувався центру, а з 1932 року області.

Жителі району потерпали під час голодомору 1932-1933 років (на підставі архівних документів РАГСу, що збереглися, та свідчень очевидців смертність по Ізюмському району склала в 1932 році 610 чол., в 1933 році 2130 чол.), зазнали сталінських репресій.

Під час Великої Вітчизняної війни район не раз потрапляв то до повної, то до часткової окупації. З жовтня 1941 року через місто Ізюм проходила лінія фронту. Весь район був окупований гітлерівськими загарбниками рівно через рік від початку війни.

Ізюмщина була ареною тяжких кровопролитних боїв. Це Ізюмсько-Барвінківська наступальна операція січня 1942 року, трагічні події травня 1942 року на Ізюмсько-Барвінківському напрямі, лютнева наступальна операція 1943 року.

З вересня 1941 року по лютий 1943-го у районі діяв парти­занський загін під командуванням Сала О.М., який загинув у бою за звільнення рідного села Червоний Шахтар від гітлерівців 2 лютого 1943 року.

Місто Ізюм було визволено 5 лютого 1943 року бійцями 267-ї стрілецької дивізії. Визволення району завершилось у вересні 1943 року. Останній населений пункт району с. Вірнопілля було визволено 31-ю окремою вогнеметною танковою бригадою.

У перші дні війни Ізюмщина відправила на захист Батьківщини 10399 чоловік, всього участь у боях з німецько-фашистськими загарбниками брали понад 12 тисяч ізюмчан. Вищої нагороди звання Героя Радянського Союзу були удостоєні Турбін Д.І., Гомоненко М.П. (с. Бригадирівка), Денисенко Г.К. (с. Бабенково), Колісник П.А. (с.Червоний Шахтар), Трофімов В.В. (с. Комарівка), Білоус В.М., Остапенко І.П. (с.Довгеньке), Яровий Г.В. (с.Кам'янка), Гергель А.П., Галицький М.П. (с.Червоний Шахтар), Золотухін Б.О., а уродженець м.Ізюма льотчик-штурмовик Недбайло А.К. цього звання був удостоєний двічі.

Повні кавалери орденів Слави: Петрукович О.С., Монастирський П.П. (с. Комарівка), Мороз М.С., Чміль І.Г. (с. Андріївка). З Ізюмщиною пов`язана військова кар`єра маршала Г.Жукова.

На фронтах Великої Вітчизняної загинуло 8105 ізюмчан, за період окупації вбито 326 чоловік, внаслідок бомбардування, артилерійського та мінометного обстрілу 396 чоловік, понад 2000 жителів району були насильно вивезені на примусові роботи до Німеччини.

Німецько-фашистськими загарбниками було завдано величезної матеріальної шкоди знищені промислові підприємства, ліквідовано всі лікувально-профілактичні заклади, на 80% зруйновано житловий фонд Ізюма і стерто з лиця землі 40 сіл.

Після війни розпочалося відродження Ізюмщини. Зусиллями трудівників у селах було споруджено тисячі будинків, школи, клуби, лікарні, магазини, дитячі садки, збудовано сучасні ферми і тракторні стани, механізовані токи і сховища для продукції. На поля прийшли потужні трактори, комбайни та продуктивні сільгоспмашини для сівби та обробітку ґрунту. З кожним роком підвищувалася культура землеробства, зростала продуктивність праці, збільшилась урожайність зернових і технічних культур, валове виробництво молока і м'яса. Ці зміни, в основному, відбувалися в період з 1950 по 1991 роки.

Самовіддану працю сільських працівників було високо оцінено урядом. У 50-ті роки першими Героями Соціалістичної Праці в районі стали ланкові Стальна Н.Ф., Олійник П.Г., Богуславська Н.О. та бригадир Шаповалова Г.П. У період з 1960 по 1980 роки за одержання високого врожаю і ефективне використання техніки звання Героя Соціалістичної Праці було присвоєне комбайнерові Ізюмської МТС Вакуленку І.М., ланковому по вирощуванню кукурудзи з колгоспу "40-річчя Жовтня" Толстому Л.Ф., комбайнеру колгоспу "Чистоводівський" Думі І.К.

Понад 20 селян району нагороджені орденом Леніна, доярка колгоспу "Червоний Оскіл" Волкова О.А. та голова правління колгоспу "Восток" Лиса О.В. цієї нагороди були удостоєні двічі.

Північна частина Ізюмського району лежить у межах відрогів Середньоросійської височини, південна Донецького кряжу. Поверхня хвиляста лісова рівнина, розчленована яружно-балковими і річковими сітками. По території району протікає найбільша водна артерія Східної України ріка Сіверський Донець, яка підживлюється притоками: Оскіл, Грековка, Велика Комишуваха, Сухий Ізюмець, Мокрий Ізюмець, Бахтин, Куньє. Ріки в районі займають площу близько 477 га, площа водяного дзеркала ставків та озер 910 га. У східній частині району розташоване Червонооскільське водосховище площею 1698 га.

Майже 30% території району займають ліси та лісові насадження. Флора і фауна Ізюмщини багата на рідкісні і зникаючі на Харківщині види трав’янистої рослинності та тварин. У лісах гніздиться сірий журавель, зустрічаються чорний журавель, сокіл-балабан, орлан-білохвіст, які занесені до Червоної книги України. Також є колонії сірої чаплі, велика біла чапля.

ДП "Ізюмське лісове господарство" є одним з найбільших лісогосподарських підприємств не лише в області, а і на всій Лівобережній Україні. З 2000 року Ізюмський лісгосп очолює Павленко А.В., депутат районної ради 2-х скликань, відмінник лісового господарства України.

На території лісгоспу виділено вісім природно-заповідних об’єктів місцевого значення: гора "Крем’янець" пам’ятник садово-паркової культури, "Ізюмська дача" високопродуктивні насадження сосни у віці сто років, заповідне урочище "Гнидинський бір", ботанічний заказник-урочище "Караван" дубовий ліс, ботанічна пам’ятка "Червоношахтарська", пам’ятки природи дуб "Піщанський" (віком 220 років) та дуб "Петрівський" (170 років), регіональний ландшафтний парк "Ізюмська лука".

У районі діють п’ять мисливських господарств.

Промисловість району представлена Філією ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" Ізюмський комбінат хлібопродуктів, яке є одним з провідних підприємств комбікормової промисловості України і на ринку комбікормів стабільно працює 25 років. На комбінаті виробляються екологічно чисті, повнораціонні комбікорми для курей, індиків, качок, гусей, свиней, великої рогатої худоби, кролів та риби. Підприємство постійно займається питаннями технічного переоснащення виробництва, енергозберігаючих технологій. Директор Філії ПАТ ДПЗКУ ІКХП Ісламов В.А., депутат районної ради 2-х скликань, Лауреат Рейтингу "Харківчанин року," Заслужений працівник сільського господарства України.

Сільське господарство спеціалізується на вирощуванні зернових і технічних культур, виробництві м’яса та молока. Площа орних земель 74 тис.га. Працює 25 сільськогосподарських підприємств, 24 фермерські господарства. З 2006 року ТОВ "СК Восток" (с. Бугаївка) є племінним заводом по вирощуванню та реалізації племінного молодняку великої рогатої худоби. У 2008 році голові ТОВ "СК Восток" Ровчаку А.Я. присвоєне звання Героя України. З 2011 року в районі працює ТОВ “Племінне сільськогосподарське підприємство Ізюмські кролики” (с.Липчанівка).

В Ізюмському районі 18 загальноосвітніх навчально-виховних закладів, професійний аграрний ліцей, дитячо-юнацька спортивна школа; 26 закладів клубного типу, 27 бібліотек; 12 амбулаторій загальної практики сімейної медицини, 24 фельдшерські пункти; 11 відділень соціально-побутової адаптації територіального центру соціального обслуговування райдержадміністрації.

На території району знаходиться туристичний комплекс "Донецький Юрт" (с. Синичено), бази відпочинку "Караван" (с. Заводи), "Лісна", "Чайка", "Кристал", "Такрос", "Червоний Оскіл" (усі с. Червоний Оскіл).

В районі є 7 церковних споруд Української православної церкви: Свято-Варваринська в с. Капитолівка, Іоанно-Предтеченська в с. Іванівка, Свято-Охтирської Ікони Божої матері в с. Бугаївка, Свято-Троїцька в с. Мала Комишуваха, Свято-Миколаївська в с. Червоний Оскіл, Свято-Введенська в с. Студенок та Свято-Миколаївська церква в с. Липчанівка.

Архітектурно-історичну цінність представляють: Свято-Варваринська церква (білокамінну церкву Святої Варвари-великомучениці побудував у 1823 році на свої кошти генерал-лейтенант П.С. Котляревський в пам’ять померлої від тяжких пологів 19-річної дружини Варвари Іванівни); Свято-Охтирської Ікони Божої матері церква (побудована у 1840 році на кошти В.М. Донець-Захаржевського в честь ікони Охтирської Божої Матері); Іоанно-Предтеченська (кам’яна церква побудована у 1775 році засновником села Іванівка, сотником Ізюмського полку І.І. Захаржевич-Капустянським,); Свято-Троїцька церква (побудована у 1792 році на честь Святої Трійці).

Під охороною держави перебуває 48 пам’яток історії, близько 300 археології.

З історією Ізюмщини пов'язано ім’я відомого просвітителя-демократа, першого директора Царськосільського ліцею В.Ф.Малиновського (тривалий час жив і працював в своєму маєтку в с. Кам’янка). В селі Кам'янка жили друзі і однокашники О.С.Пушкіна - декабристи В.Д.Вольховський і І.В.Малиновський. Майже 30 років прожив у селі Вікнено відомий декабрист А.Є.Розен (пам’ятки установлені в с. Кам'янка та на місці колишнього хутора Вікнено).

Родом з с.Червоний Оскіл маршал бронетанкових військ Федоренко Я.М.

Серед видатних уродженців лікар-рентгенолог Є.Базлов, фахівець у галузі залізничного транспорту В.Головко, фахівець у галузі хімічного машинобудування В.Єфімов, брати Путятіни математик і фахівець у галузі кібернетики, грунтознавець Д.Тихоненко, гірничий інженер О.Чумак, поет, фольклорист, письменник, композитор і видавець В.Олександров, письменники С.Бабаєвський, В.Єрмаков, Ю.Вухналь, В.Різниченко, А.Павленко, А.Дімаров, О.Овсянников, журналіст І.Чернишов, народний художник України В.Забашта, тренер (легка атлетика) В.Бєліков.

 

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер:

вологість:

тиск:

вітер: